Вивчення історичного минулого окремих територій України – це важлива, актуальна, дуже значуща справа, оскільки історія нашого народу складається саме з частинок історичних процесів кожної окремої землі. Кожний регіон України має свою унікальну, неповторну, самобутню історію. Не є винятком і півострів Крим.
Крим ніколи не був обділений увагою істориків. Загальновідомо, що першими із них були античні та арабські автори, в тому числі такі відомі та авторитетні як Геродот і Страбон. Цікавість ця не згасала ні в “темні віки”, ні в Середньовіччя, ні в Новий час. Вигідне географічне положення, благодатний клімат, родючі землі, багатство тваринного та рослинного світу як магнітом притягувало переселенців, які хвилями тягнулися до Криму з різних сторін світу.
Історія середньовічного Криму вивчена ще неповністю. Винуватцем цього може бути більша зацікавленість істориків саме античним Кримом. Вивчення історії генуезьких колоній у Криму взагалі відбувається імпульсивно, то спалахуючи, то затихаючи – від ретельних досліджень з великою кількістю нових відкриттів, до повного забуття на декілька десятиліть.
Величні стіни та вежі старих фортець Судака та Балаклави, руїни середньовічних укріплень у Феодосії та багато численні легенди нагадують нам про часи володарювання генуезців на кримському узбережжі. Яким вітром занесло сюди вихідців з Генуї, цього непримиренного суперника іншого італійського міста – Венеції, що прославилось за рахунок торгівлі? Чим займалися в далекій від рідної Лігурії в Тавриці ці відважні й вмілі мореплавці, заповзятливі купці, розважливі лихварі? За яких обставин втратили генуезці свої кримські володіння? І, на кінець, який слід вони залишили в історії Криму?
Про це можна дізнатися з багато численних писемних документів, що збереглися в архівах Генуї та в інших європейських містах. Генуезькі чиновники Газзарії (так у середньовічній Італії називали Північне Причорномор`я) регулярно відправляли звіти про свою діяльність у Геную, верховна влада якої намагалася завжди бути в курсі того, що відбувалося в чорноморських колоніях. З самої Генуї в Північне Причорномор`є відправлялися інструкції, які треба було обов`язково виконувати. В розпорядженні дослідників історії генуезьких колоній в Причорномор`ї є важливі писемні джерела. Це статути генуезьких колоній на Чорному морі, що були складені в Генуї у 1290, 1316, 1449 роках, а також архів Банку Сан- Джорджіо, який містить цінні, досі ще неповністю досліджені, документи, які висвітлюють життя генуезьких колоній в останній період їхнього існування.
Важливим джерелом вивчення ранньої історії генуезьких колоній є нотаріальні акти, що були складені в Кафі, Солдайї і Константинополі в кінці ХІІІ століття . Згадки про володіння генуезців у Криму можна знайти в творах західноєвропейських та арабських мандрівників, які відвідували Північне Причорномор`я у ХІІІ- ХV ст., а також у літописах та хроніках, що були складені в ті часи у Генуї, Візантії, Руських землях. Окрім писемних джерел про перебування генуезців у Криму, свідчать епіграфічні матеріали – кам`яні плити з латинськими написами, якими генуезці прикрашали зведені ними будинки.
Друга половина ХІХ століття стала початком систематичного вивчення історії середньовічного Криму. Залишки генуезьких фортифікаційних споруд у Криму привертали увагу російських дослідників кінця ХІХ- початку ХХ століття. Серед перших, хто зацікавився цією проблемою, були М.Мурзакевич, В.Юргевич, Ф.Брун, М.Ковалевський, Л.Коллі, О.Бертьє-Делагард і, хоча в основу їх праць були покладені головним чином спостереження, а не науковий аналіз, це стало поштовхом до більш наукового вивчення історії середньовічного Криму.
Досліджували історію генуезців в Криму й іноземні історики: Одеріко, Серра, Канале, Примоде, Гейд, Братіану та інші. Але багато хто з цих науковців ідеалізував генуезців, малюючи їх як творців високої культури, носіїв справедливості, непідкупних захисників права тощо. Увага зосереджувалась на вивченні зовнішньополітичної історії генуезьких колоній та їхньому адміністративному устрою. Соціальні ж відносини, що мали місце в колоніях, залишались здебільшого поза увагою цих дослідників.
Дорадянська наука накопичила великий фактичний матеріал, з`ясувала питання, котрі стосуються перебування генуезців в Криму, зокрема їх взаємовідносини з кримськими татарами. Значний внесок у висвітлення цієї проблеми зробили радянські історики першої половини ХХ століття (О.Ч.Скржинська, Е.С.Зєвакін, Н.А.Пенчко, М.К.Старокомодська, І.О.Гольдшмідт, О.М.Чиперис та інші), які ретельно вивчили та по-новому поставили й розв`язали багато питань, пов`язаних з історією італійських колоній в Криму. Поряд з вивченням писемних джерел радянські вчені провели археологічні дослідження пам`яток цього періоду. Багато зробила для вивчення й публікації латинських написів на стінах генуезьких веж О.Ч.Скржинська. Е.С.Зєвакін та Н.А.Пенчко досліджували соціальні відносини та класову боротьбу в генуезьких колоніях Північного Причорномор`я ХV століття. Цікавою працею є статті О.М.Чипериса присвячені генуезцям в Криму. Значний вклад в розробку історії генуезьких колоній на чорноморському узбережжі внесли історики країн соціалістичної співдружності. Цікавим дослідженням, яке висвітлює міжнародні відносини в Причорномор`ї другої половини ХV століття, є праця польського вченого Маріана Маловіста.
На 60- 70 –ті роки ХХ століття припадає час археологічних досліджень у містах-фортецях генуезців - Кафі (Феодосії), Солдайї (Судаку), Чембало (Балаклаві) та інших. Завдяки археологам були вивчені фортифікаційні споруди та знайдено велику кількість матеріалу. Значними є праці С.А.Секиринського про історію генуезької фортеці в Судаку. Саме в цей час збірник “Історія та археологія середньовічного Криму”, ряд випусків “Археології”(інститут археології АН УРСР), “Радянської археології” , “Візантійського літопису” та інші видання публікують статті Е.В.Веймарна, В.П.Бабенчикова, В.В.Кропоткіна, М.А.Фронджуло, А.Л.Якобсона та інших дослідників, котрі продовжували, започатковану О.Л.Бертьє-Делагардом та його послідовниками, розробку окремих тем історії кримського середньовіччя, зокрема генуезьких колоній.
Спроба узагальнити результати майже півстолітньої роботи радянських дослідників середньовічного Криму була здійснена в праці А.Л.Якобсона “Середньовічний Крим”, що вийшла з друку у 1964 році. Поряд з досягненнями в ній були відображені всі недоліки, що мали місце у вивченні кримського середньовіччя. Головним недоліком А.Л.Якобсон вважав, надмірне перебільшення ролі Візантії та Генуї в історії середньовічної Таврики, що призвело до недостатньо уважного вивчення історії місцевого населення, яке було тісно пов`язане з народами, що населяли все північне узбережжя Чорного моря, Причорноморські степи й Закавказзя. Ряд протиріч у вирішенні багатьох питань середньовіччя в Криму примушує знову згадати слова О.Л.Бертьє-Делагарда, що були сказані ще на початку ХХ століття: “Понадобится немало исследований по совершенно частным и мелочным вопросам; ещё более окажется необходимым проверить уже решенное, причём немало высказанного как простая догадка, но от частого повторения кажущегося истиной, будет отвергнуто; едва ли многое уцелеет из положений, ныне признаваемых несомненными, но загромождающих лишь путь дальнейшему исследованию” [1,4].
В останні роки відбувається активне вивчення решток генуезьким міст – колоній Криму археологами. Матеріали, отриманні в результаті археологічних досліджень, дозволяють уточнити або доповнити наші знання про життя населення, яке проживало на території, що належало генуезцям, про архітектуру міст, про етнічну й політичну історію колоній.
Детальне вивчення історії окремих територій, їх населення, що відігравали важливу роль в історії України, дає можливість не лише виявити цю унікальність, а й дослідити і конкретизувати на новому рівні знань специфічні особливості їх розвитку, співвідношення з іншими територіями у загальному контексті історії України.
Хронологічні рамки запропонованої роботи охоплюють період з початку ХІІІ до кінця ХV століття. Тобто, це час від появи на узбережжі Криму перших вихідців з далекої Італії і до остаточного знищення генуезьких колоній турками. Такий вибір визначений не випадково. Він обґрунтовується, насамперед, тим, що саме цей час в історії Криму недостатньо системно вивчений.
Метою даної роботи є з`ясування на основі вивчення виявлених джерел та наукових праць питання : яку ж роль відігравали генуезькі колонії в історії Криму та України в цілому. Для реалізації поставленої мети визначені наступні завдання:
- висвітити питання про виникнення генуезьких колоній в Криму ;
- з`ясувати вплив генуезців на політичне, соціально-економічне та культурне життя населення Північного Причорномор`я ;
- визначити місце і роль генуезців в середньовічній історії Криму.